IT компанія «Astwellsoft»

Створення сайтів у Спаська

Розробка веб сайтів будь-якої складності з індивідуальним підходом до кожного замовлення.

Нарадилася в м. Ніжин (нині Чернігівської обл.) у родині священика. Початкову освіту отримала вдома. В 1910 р. закінчила Ніжинську жіночу гімназію П.І. Кушакевич. Упродовж 1910–1914 рр. навчалася на історико-філологічному факультеті Московських вищих жіночих курсів ім. В.І. Герьє. З початком І Світової війни повернулася до Ніжина, де закінчила піврічні курси фельдшерсько-акушерської школи П.А. Буштедта й працювала медичною сестрою в місцевому земському госпіталі для поранених вояків. Упродовж липня 1915–1917 рр. перебувала у якості медичної сестри на Південно-Західному фронті, на території Східної Галичини та Буковини. Тут ознайомилася з побутом і традиційними промислами місцевих українців, що викликало щире захоплення, котре переросло в аматорські, а згодом і у професійні етнографічні студії – в 1919 р. стала одним із авторів книги «Народне мистецтво Галичини та Буковини». В 1917–1919 рр. працювала у Києві в одному з відділів провінційного комітету Всеросійського Земського Союзу з надання допомоги населенню Галичини та Буковини, що постраждало від військових дій. У 1919 р. захворіла на черевний тиф і через ускладнення для більш ефективного лікування мала виїхати до Криму, де працювала у Ялті та Феодосії: в 1919–1920 роках – у санаторно-курортному управлінні Червоного Хреста, в 1920–1921 рр. – інструктором кустарних майстерень райспоживспілки. У Криму вивчала етнографію кримськотатарського народу, зокрема традиційну народну вишивку. Після смерті кримського етнолога О.М. Петрової стала розпорядником її потужної колекції кримськотатарської вишивки, яку впродовж 1920-х рр. намагалася обробити й вивчати, оприлюднивши результати своїх студій у кількох наукових публікаціях. Повернувшись до Києва у 1923 р., працювала в редакції газети «Пролетарська правда», а з 1925 р. влаштувалася до Київського сільськогосподарського музею, де завідувала постійною індустріальною виставкою. В 1924 р. вступила до Київського археологічного інституту, де найбільший вплив на формування її як професійного науковця й музейника мав Д.М. Щербаківський, котрого вважала своїм науковим учителем. Сферою наукових інтересів Є.Ю. Спаської стало вивчення укроїнської народних промислів, зокрема гончарства: бубніської кераміки, ічнянського та ніжинського кахлярства тощо. Перебували в полі зору дослідника у інші народні промисли – ніжинське золотарство, кролевецьке ткацтво тощо. На час роботи в Київському сільськогосподарському музеї (1925–1934 рр.) припадає найбільш активний і плідний період її життя. З’явилися друком у виданнях ВУАН кілька її досліджень з українського гончарства ХVІІ–ХVІІІ ст., з історії промислового порцелянового виробництва ХІХ ст., біографічних матеріалів щодо українського етнографа ХІХ ст. П. Литвинової, у Баку були опубліковані результати студій з кримськотатарської народної вишивки. Упродовж середини – другої половини 1920-х рр. Є.Ю. Спаська здійснила низку поїздок до відомих центрів народних промислів Українського Лівобережжя, зокрема до Ніжина, Кролевця, Ічні тощо. Впродовж цих поїздок, окрім збору етнографічних матеріалів, велися щоденникові записи, котрі нині є безцінним джерелом до вивчення як української етнології, так й української історіографії. В 1927 р. після смерті Д.М. Щербаківського кандидатуру Є.Ю. Спаської було запропоновано на його посаду в Історичному музеї, але відхилено через її формальний статус аспіранта. На початку 1930-х рр. через згортання українознавчих досліджень й цькування з боку керівництва Київського сільськогосподарського музею Є.Ю. Спаська змушена була переорієнтувати свої наукові студії в межах науково-дослідної кафедри Київського інституту промислової кооперації, з котрим того часу активно співробітничала, а також на вивчення української народної вишивки – позаяк протягом 1926–1931 рр. працювала інструктором-організатором вишивальницького виробництва у Київському товаристві (артілі) «Текстильхудожекспорт». Результатом стало підготовка в 1931 р. до друку рукопису книги «Промислова вишивка Київщини». В 1931 р. в Харківському науково-дослідному інституті матеріальної культури захистила кандидатську дисертацію, присвячену вивченню діяльності Волокитинської порцелянової мануфактури А.М. Миклашевського. Край науковій і музейній діяльності Є.Ю. Спаської в Україні поклав арешт і заслання на три роки разом із сином і двома дітьми чоловіка від його першого шлюбу до м. Уральськ у Північно-Західному Казахстані. В 1937 р. після закінчення терміну заслання отримала дозвіл на переселення до м. Алма-Ата, де пропрацювала у місцевому краєзнавчому музеї, здебільшого займаючись упорядкування нових археологічних колекцій. Упродовж 1939–1946 рр. змушена була із сином (інших дітей забрали родичі чоловіка) проживати на засланні у Семипалатинську, що у Східному Казахстані. Ще в Алма-Аті почала працювала інструктором із художніх промислів у структурі закладів Казахстанського експорту, працювала також у артілі «Килимарка». Після виселення у Семипалатинську продовжила працювати у місцевих художніх майстернях інструктором. До наукової роботи змогла повернутися лише після повернення до Алма-Ати в 1946 р. Тут працювала до виходу на пенсію у 1959 р. в Казахському педагогічному інституті ім. Абая – спершу як учений секретар Вченої ради, згодом – завідувач аспірантури. Основну увагу Є.Ю. Спаської як ученого-етнолога протягом повоєнного часу займало вивчення традиційних ремесел і побуту казахського та киргизького народів (цього часу, особливо після виходу на пенсію, часто перебувала в експедиціях сина-геолога), зокрема дослідженню ролі й значення мідних казанів у традиційних уявленнях і побуті місцевих кочових народів. Результати цих студій досі залишаються неопублікованими. Перебуваючи на пенсії, Є.Ю. Спаська співробітничала з установами АН Казахської РСР – допомагала впорядковувати (каталогізувати) фонди Картинної галереї та Ботанічного саду. Перебуваючи на пенсії приводила до ладу приватний архів: переписала етнографічні щоденники 1921–1929 рр., впорядкувала зібрані в 1920-х – на початку 1930-х рр. матеріали польових етнограф. досліджень, доопрацювала чернетки неопублікованих досліджень, виконаних ще в Україні. З деяких матеріалів Є.Ю. Спаська зробила кілька авторських копій, надіславши їх до науково-дослідних і музейних установ Києва, Чернігова, Ніжина й Опішного; деякі з доопрацьованих рукописів були надруковані на межі 1950–1960-х рр. у науковій періодиці УРСР.

Померла Є.Ю. Спаська в м. Алма-Ата (нині м. Алмати, Республіка Казахстан). Реабілітована посмертно в 1989 р.

Син: Ю.А. Сергійко – казахстанський геолог і геофізик; брати: І.Г. Спаський – доктор. історичних наук, український і російський історик-нумізмат, музейник, головний зберігач Відділу нумізматики Державного Ермітажу, Ф.Г. Спаський – релігійний і громадський діяч російської діаспори у Франції; батько – ніжинський громадський і релігійний діяч прот. Г.І. Спаський.

У 2010 р. в м. Ніжин встановлено меморіальну дошку на будинку родини Спаських (вул. Гребінки, 14), де проживала в т.ч. Є.Ю. Спаська. З 2010 р. у м Ніжин (з 2012 р. – також у м. Батурин) Чернігівської обл. що два роки проводяться Міжнародні Спаські наукові читання, присвячені представникам ніжинської родини Спаських, в т.ч. Є.Ю. Спаській.

Паркет ясен купити

Створення веб сайтів у Спаська

Ми розробили

1500+ проектів